Похвала маргіналії
Чому ми назвали журнал «Схолія» — і чому найважливіше в тексті завжди написано збоку, іншою рукою.
«Текст належить автору. Поля — усім іншим.»
— з розмови в курилці корпусу
У середньовічних рукописах найцікавіше рідко буває в центрі сторінки. Центр — це авторитет: святий текст, канон, те, що дозволено. А обабіч, дрібним почерком, тиснуться схолії — зауваги переписувачів, студентів, єретиків. Хтось не погодився. Хтось пожартував. Хтось через триста років дописав: «це неправда, див. поле навпроти».
Ми назвали журнал «Схолія», бо впізнали в цьому себе. Університет має свій «основний текст» — офіційний, узгоджений, безпечний. А в нас є поля. І нам є що там написати.⁂1
Нам кажуть: якщо ваші думки чогось варті, публікуйте їх у «серйозних» виданнях. Пройдіть рецензування, дочекайтеся черги, пом'якшите формулювання. Ми пробували читати ці видання. Там усе правильно — і нічого не болить. Текст, який нікого не зачепив, це прес-реліз, а не думка.
Схолія не проти академічної строгості. Схолія проти того, щоб строгість була приводом мовчати. Думка має право бути сирою, злою, незавершеною — аби була чесною.⁂2
Тому правила в нас прості. Пиши українською — бо це наша розмова. Підписуйся — хоч псевдонімом, але відповідай за слова. Не переказуй чужі думки як свої. Решту — форму, тон, жанр — вирішуєш ти: есе, полеміка, щоденниковий запис, переклад з коментарем.
Редакція не вирівнюватиме тебе під лінійку. Ми вичитуємо граматику, а не погляди. Якщо текст когось розізлить — значить, він працює. Якщо розізлить нас — тим краще, надрукуємо з відповіддю.
Цей сайт навмисно схожий на рукопис. Вузька колонка тексту, широкі поля, нотатки іншою рукою. Бо форма тут — це теж теза: центр не все. Істина частіше народжується на полях, де двоє сперечаються дрібним почерком, ніж у центрі, де один віщає великим.
Ласкаво просимо на поля. Принось своє чорнило.⁂3
Марко В.
Філософія, 2 курс. Пише на полях книжок більше, ніж у зошитах.